Take a fresh look at your lifestyle.

У Миколаєві нагороджено учасників конкурсу “Моя мова – моя свобода” (твори переможців)

854

Заступник голови Львівської обласної організації ВО “Свобода” Михайло Галущак у школах м. Миколаєва нагородив призерів обласного конкурсу учнівських письмових творів до Міжнародного дня рідної мови “Моя мова – моя свобода”.

 На Миколаївщині призові місця отримали:

Ярослава Більська – 3 місце, Анна Біляк – 2 місце, Наталія Озоруба – 2 місце, Марта Янкевич – 1 місце, Марія Ганущак – 1 місце, Юлія Верещинська – 1 місце.

Учасникам конкурсу було вручено грамоти, історичні календарі та книги. Твори переможців опублікують у районній газеті “Громада”.

Загалом, участь у конкурсі, який ВО”Свобода” організовує вже 6 р. поспіль – взяли 41 учні.

“Всі отримані нами роботи є високого рівня написання, тому журі конкурсу вирішило, що у нас всі учасники будуть розподілені між ІІІ та І місцями. Ми зв’яжимося із місцевими організаціями ВО “Свобода”, звідки нам були направлені роботи, і постараємося, щоб до 3 березня всі учасники отримали грамоти та призи”, – наголосив Михайло Галущак.

Твір Юлі Верещинської:

Українська мова як зброя у війні з Московією

Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так ясно іскриться?

 (Леся Українка)                                                                                               

   … Сонячний весняний ранок. Їду у маршрутці до Львова. Настрій у мене світлий і піднесений. І тут водій вмикає «рускій шансон»… Мене неначе ошпарили окропом. Відразу постали перед очима портрети наших загиблих воїнів у війні, що нав’язав нам східний сусід, заплакані очі дітей-сиріт, що обнімають обеліски своїх татусів… Я не можу стримати сліз і думаю: чому так?! Скільки ще має загинути людей, аби живі нарешті зрозуміли просту істину: без мови немає держави, мова – це генетичний код нації, наша головна зброя у боротьбі за свою незалежність!

    «Нації вмирають не від інфаркту – спочатку їм відбирає мову,» – влучно зауважила Ліна Костенко.

Наша українська мова давніша від санскриту, милозвучна, ніжна, гнучка, багата, а пісня й культура підкорили світ!

      Чому ж люди, що живуть в Україні, не хочуть вивчати українську мову? Адже вона має домінувати у всіх сферах життя: у побуті, у державних установах і закладах освіти, у соціальних мережах…

 Ну що, здавалося б, слова?

Слова та голос – більш нічого…

А серце б’ється, ожива, як їх почує –

Знать, од Бога і голос той, і ті слова

Ідуть меж люди…

Так. Не буде мови – не буде й України…

    Протистояння з «рускім міром» триває вже кілька століть поспіль. Понад 50 законів російської імперії, включаючи сумнозвісний валуєвський указ, упродовж понад трьох століть обмежували, утискали, забороняли українцям на своїй землі (вдумайтесь!) розмовляти рідною мовою! Книгодрукування, постановка вистав українською мовою також були заборонені. Тому Микола Гоголь писав свої твори на «руском язике», а український художник Ілля Ріпа став «Ільйой Рєпіним». Скільки разів змінювали правопис, щоб знищити самобутність нашої мови!

Отже, МОВА МАЄ ЗНАЧЕННЯ!

    Мова – це не лише засіб спілкування, а значно глибше і ширше поняття: це глибинний код нації, її історія, сучасне і майбутнє, її сутність.

    Якщо іноземну мову можна вивчити за рік, то рідну мову слід вивчати і вдосконалювати все життя…

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову…

Пильно й ненастанно

Політь бур’ян…

Чистіша від сльози

Вона хай буде…  

        Згадаймо Василя Стуса, Василя Симоненка, Олексу Тихого, Івана Дзюбу, яких знищила тоталітарна комуністична система за любов до рідної мови…

А за українську пісню поплатилися життям Микола Леонтович, Володимир Івасюк, Ігор Білозір…

На жаль, століття знищення і зросійщення української мови зробили своє, тепер нам довго доведеться лікувати рани…

    Держава має захищати свій інформаційний простір від засилля «блатного язика» країни-агресора!

Чому б не запустити цілодобовий міжнародний телеканал, у якому розповідати про історію, культуру, мистецтво, традиції, фольклор українською мовою? Адже і запорізькі козаки, і січові стрільці, й вояки УПА, і сучасні герої-кіборги насправді також захищають українське СЛОВО, українську культуру і традиції, право жити на своїй, Богом даній землі. «Лагідна українізація» від  Антіна Мухарського і створений ним образ Ореста Лютого – чудовий приклад захисту України за допомогою мистецьких засобів – пісні та слова.

     Я твердо переконана: якби в Криму, на Донеччині і Луганщині переважала українська мова – війни можна було б уникнути.

     Якби всі жителі України заговорили українською мовою – згинули б наші вороженьки, як роса на сонці… « А поки що течуть ріки, кривавії ріки…»

    Однак вірю і сподіваюся, що настане час, про який мріяв Великий Кобзар:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде Син і буде Мати,

І будуть люде на землі!

Твір Марти Ганущак:

Якого ж ми будемо племені-роду,

Якщо буде в устах наша мова згасать?..

Чи будемо з вами тоді ми народом,

Як стихне вона в голосах?..

(А.Демиденко)

Українська мова- це мова бабусиної казки, колискових, які наспівувала мама, це мова батькових розповідей про звичаї і традиції, це мова дідусевих повстанських пісень.

    Здавалося б, що так буде завжди…

    Поруч з українською мовою часто лунала інша мова- мова сусіднього народу. Через це намагалася зрозуміти і її. Пізніше ми стали захоплюватися телесеріалами, піснями, жартами російською мовою, не підозрюючи нічого погано в цьому. Ми поступово, мимохідь вивчали російську мову, мову- агресора ворога. Ніхто і гадки не мав, що солдати «дружнього» народу колись будуть топтати брудними чобітьми нашу матінку-землю і зазіхати на наші території, розпочнуть війну.

   «Вивчаючи іноземну мову, ти станеш більш ерудованою»,- говорила мені мама. І я продовжувала вивчати англійську мову та вдосконалювати російську. Я ніколи не могла зрозуміти, чому бабуся з дідусем не схвалювали вживання іншомовних слів і щиро раділи, що тепер учні в школі не вивчають російської мови.

  Події в столиці України 2013 року, потім Майдан 2014 року, захоплення «зеленими чоловічками» українського Криму, початок війни на сході нашої держави були для мене справжнім шоком та потрясінням. Вже тепер я можу проаналізувати, що спочатку була війна інформаційна, нас захоплювали в «полон», а ми цього не розуміли. Я слухаю новини з зони ООС, чую ті сумні історії і мені стає боляче, бо сусідня держава зазіхнула на наше рідне багатство, на нашу землю. Оскільки, я лише школярка і не можу захищати свою Батьківщину зі зброєю в руках, то у нас залишається одна зброя- наша мова. У свій час Тарас Шевченко, Леся Україна, Василь Стус теж використовували її як захист від нападу ворогів. Тому вірш Сидіра Воробкевича:

«…Ой, шануйте, поважайте
Рiднесеньку мову,
I навчайтесь розмовляти
Своїм рiдним словом…»

 є надзвичайно актуальним, бо частина громадян нашої держави її не знають, не цінують, тому і втрата державності для них є не болючою.

  Для створення міцної української держави, на мою думку, потрібно якнайшвидше запровадити обов’язкове її вивчення для всіх громадян, на всіх соціальних рівнях, щоб кожен депутат її знав, щоб кожен спортсмен поважав, щоб гімн України «Ще не вмерла України…» гордо по всьому світі звучав. Популяризація української пісні, розвиток кінематографії, трансляція в радіо-ефірах такої мелодійної і ніжної мови буде першим кроком до творення україномовного середовища, адже саме за мовою зараз часто проводять ідентифікацію особистості. Щоб гасло «Слава Україні!» ще довго лунало з наших уст як найпатріотичніше вітання серед усіх держав.

«Борітеся-поборете, Вам Бог помагає»,- слова великого пророка будуть нашим натхненням для боротьби, за якою  прийде процвітання, мир і спокій у європейській державі.

Твір Марти Янкевич:

Українська мова як зброя у війні з Росією

Стільки років б не пройшло, я ніколи не перестану пишатися своїм народом. Українці – сильна нація. І хто б що не говорив, та ми вистояли, відновили та утвердили нашу незалежність, самостійність, а головне – мову. Століттями Росія знущалася над нами: знищувала українців, стирала історію, гнобила мову. Тисячі друкарень було зруйновано, під забороною  опинилася  й наша писемність. Українську інтелігенцію жорстоко винищували, аби не дати змоги Україні стати сильною державою.

Недарма у народі кажуть: «Нема мови – нема народу». Саме через це  в Російській імперії не існувало не тільки самих українців, а й перш за все –  їхньої мови. Та й навіть до сьогоднішнього дня там не залишилось жодного україномовного університету, незважаючи на те, що в Росії проживає кілька мільйонів українців.

 Сьогодні ми живемо в часи війни, коли нам доводиться протистояти найбільшому агресорові – «старшому брату», який роками знущався над українцями, забирав життя , морив голодом …   Отож  мова – наша єдина зброя, стратегія та безпека. Вона є духовним ключем для кожного українця . Одна мова може об’єднати країну , дві – зруйнують її. Війна приносить лише безлад і страждання . Та коли в Українi запанує й справді  українська мова, то Путiновi вже не буде кого „захищати“. В Україні склалась доволі дивна ситуація: українську мову може вивчити студент Тернопільського університету, що приїхав з Китаю; корейський юнак співає українською пісню, виступаючи на «Україна має таланти»; вивчають мову переселенці з Донбасу, а наші народні обранці не розуміють, й не розмовляють , і  не хочуть вивчити рідної мови, а «разгаваривают язиком»  окупантів.

На мою думку , найперша й найголовніша ознака індивідуальності народу – це його мова. У ній відображено не лише  характер народу, а й історію. Мова – це найдорожчий скарб, переданий нам сотнями попередніх поколінь, це наша гордість, душа народу. І хоча люди намагаються вивчати якомога більше іноземних мов, та лише одна залишається по-справжньому рідною й неповторною. Я вважаю, що кожна нація, а зокрема й людина, повинна берегти свою мову.

 За часи існування  Україна зазнала багато лиха . І завжди було так, що перший удар ворог наносив, знищуючи мову та запроваджуючи в школах російську. Загарбники закривали українські школи й університети, забороняли викладання рідною мовою та видання книг . За 400 років російського панування на цих землях окупант забороняв нашу мову понад 120 разів. Переслідування української мови та україномовних громадян відбувається й зараз – в окупованому Росією Криму та на Донбасі.

На мою думку, українська мова є невід’ємним багатством кожного з нас. Я вважаю, що досконале знання та майстерне володіння мовою – найкраща та найефективніша зброя  у війні з Росією.

Пам’ятаймо нашу історію й не забуваймо, що ми творці сьогодення та майбутнього України!

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікований.