Take a fresh look at your lifestyle.

На Перемишлянщині свободівці нагородили призерку конкурсу про мову

1 915

Перемишлянська районна організація ВО “Свобода” привітала ученицю 9 класу НВК «ЗНЗ І-ІІІ ст. – ДНЗ» с. Липівці Єлизавету Івахів з перемогою в обласному конкурсі учнівських письмових творів, який проходив до Міжнародного дня рідної мови.

Учениця завоювала І місце серед учнів 9-11 класів.

За перемогу у конкурсі Єлизаветі Івахів вручили грамоту та книги. Конкурс є традиційним – 6 рік поспіль. Організатор – Львівська обласна організація ВО “Свобода”.

Пропонуємо Ваші увазі твір учениці:

   “Українською – не лише галичани, або Моя стежинка до рідної мови…

Спитай себе, дитино, хто ти є,

І в серці обізветься рідна мова;

І в голосі яснім ім’я твоє

Просяє, наче зірка світанкова…

Д. Павличко

        Я – Єлизавета, мені чотирнадцять, і я розмовляла російською мовою, відколи себе пам’ятаю й до десяти. Мене оточували люди, які говорили лише російською, і навчалася я в російськомовній сільській школі, що на Херсонщині. А на десятому році життя переїхала до Львівської області й опинилась також у звичайній школі. Село Липівці… Інший край, нові друзі, вчителі, нове оточення, незвичне мовлення («липовецька мова», як думала я маленька)… Чесно? Важко було звикнути до різких змін у житті, та мені вдалося! І я переконалась, що українська мова прекрасна в усьому: у побуті, піснях, віршах, прозі…

       Чиста українська не зрівняється з жодною мовою світу. А діалекту, зізнаюсь, не дуже люблю. У перші дні нової для мене школи  я знайшла багато друзів; своєрідним сільським гідом став старшокласник, який представився: «Місько!» Для мене це слово було геть незрозумілим, то ж я перепитала у вчительки про його дивне ім’я і нарешті зрозуміла, що він – Михайло. Вже тоді я переконалась, що діалект засмічує наше мовлення.

        Згодом я остаточно перейшла на українську мову, хоча було непросто, особливо на уроках мови, коли вихоплювалось «глагол» замість «дієслово», «сочинение» замість «твір» і т. д. Були і здивовані погляди однокласників, і досить різкі зауваження від односельців… Та я старалась! То ж зараз борюся з усіма  проблемами,  які стоять на шляху до процвітання нашої мови. Одна з таких – українсько-російський суржик моєї мами. Їй важче дається солов’їна… Я завжди виправляю її мовні помилки з надією, що вона їх більше не допустить. Матуся мене розуміє і намагається говорити чистою українською!.. Дуже любить свою рідну, українську, і мій тато. Пишаюся, що він є членом Всеукраїнського об’єднання  «Свобода », то ж доля України та її мова – сьогодні життєві цінності нашої сім’ї. У школі мою жагу до творчості, зацікавлення словесністю, вивчення мови помітила мій класний керівник, вчителька української мови та літератури, яка справді привила мені любов до рідного слова, підтримала та надихнула, поповнила  мої знання, зробивши величезний внесок у мій світогляд… Далі була наша праця, мої помилки й досягнення, знову помилки, підручники, вправи і тести, довідкова література з української мови, словники, правила (легкі й не дуже!), додаткові заняття після уроків, коли мої однокласники, щасливі, поспішали додому…  Але ніколи не було розчарувань, не було думки «Не можу…», було велике бажання підкорити мовну вершину. Наступного року я із задоволенням вже брала участь у всіх філологічних турнірах: конкурсі знавців української мови  імені П. Яцика, мовно-літературному конкурсі  імені Т. Шевченка, олімпіаді  з української мови та літератури… Щаслива та натхненна результатами, здобувала перемоги у шкільних, районних турах і навіть посіла ІІІ місце в обласному етапі конкурсу ім. Т. Шевченка!.. Готуючись до цього випробування, я уперше відкрила для себе справжнього Кобзаря. З гордістю можу сказати, що для  мене Шевченко сьогодні – це не просто обов’язковий автор шкільної програми, це воістину Всесвіт, це Розум і Думка, це код нашої нації, яких ми ще, на жаль, не збагнули… Переконана: нам, юним (і не тільки!) українцям, украй необхідно читати Шевченка, пізнавати його, вчитися у нього,  осмислювати  його слово для себе, для нащадків…  

         А зовсім нещодавно мої знання з української оцінив сам Олександр Авраменко! Одного звичайного дня я, збираючись до школи , стала переможницею конкурсу програми «Сніданок з 1+1», де було завдання з мови. Я одразу написала на сторінку «Сніданку» в Instagram, здобула першість та отримала цінні подарунки – книги з особистим підписом та побажаннями від найголовнішого мовного експерта України!!!

       Із власного (хай і невеликого) досвіду знаю, що українською захоплюються навіть у Росії! Звичайно, вибрані. Ті, що не підтримують окупаційну владу, не довіряють брехливій кремлівській пропаганді, ті, що здатні мислити… Мій російськомовний товариш  обожнює Україну і все, що з нею пов’язано, а особливо йому до вподоби слухати мою українську вимову. Він навіть сам намагається говорити українською! Особисто я теж не маю нічого проти російської мови, та не в нашій державі!!! Адже ми, дихаючи українським повітрям на українській землі, повинні розмовляти також українською. І це природно!

       Добірна українська мова – це круто, сучасно та популярно зараз навіть серед молоді, та, на жаль, не всі це усвідомлюють. Коли йду старовинними вуличками Львова, неприємно чути : ” Прівєт! “, ” Здравствуйте!” Натомість: “Вітаю!” , “Моє шанування!», адже для мене Львів – місто, в якому навіть кава пахне особливо – по-українськи…

       Ця мова стала частинкою мене. Страшно від усвідомлення , що я могла б, як і раніше, продовжувати говорити російською та не пізнала б головного: що ж воно таке – ота щира любов до рідної мови. Виявляється, вона творить дива, змінює людей та їхні світогляди… Хіба це не прекрасно?! Тому абсолютно логічно, що кожен справжній українець відчуває в серці те, чого не зможе збагнути жоден манкурт, – гордість, що він громадянин України , а у жилах – українська кров.

      Своєю невеличкою життєвою історією я хочу донести до всіх людей, які живуть «в Украйні і не в Украйні», як писав великий Тарас, що в кожного своя дорога до рідної мови, до її ретельного вивчення, глибокого пізнання, до усвідомлення її незбагненної краси… 

       Хочу звернутися до всіх вас, земляки: свідомих дорослих людей, студентів, учнів та маленьких дітей. Не знати рідної української – це, щонайменше, принизливо для самої людини, адже вказує на її неповагу до нації та, зрештою, до самої себе. Відчуймо серцями усю красу та велич, мелодійність та чистоту нашої рідної мови ! Вивчаймо нашу мову так, щоб хотілося усім її пізнати! Радіймо, вітаймося, любімось та живімо українським словом сьогодні, завтра та завжди!”

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікований.