Take a fresh look at your lifestyle.

Поняття міжнародної безпеки та моделі забезпечення міжнародної безпеки

7

Завершення «холодної» війни між двома військово-політичними блоками, розпад СРСР і інші етапи недавніх років сформували перехід до кардинальних змін в системі міжнародної безпеки. Дилеми міжнародної безпеки стали предметом пильної уваги з боку політиків, військових, вчених всіх країн світу[4, c. 26].

Особливе значення для проблем безпеки має той факт, що закінчення протистояння двох соціально-політичних систем (СРСР і НАТО) не привело до більш стабільного і безпечного світу, а, навпаки, підштовхнуло до нестабільної і суперечливої системи міжнародних відносин. На сьогоднішній день пошук оптимальних моделей світоустрою триває, і дискусія з цього питання далека від завершення[9].

Категорія «безпека» (і пов’язані з нею поняття) є однією з найбільш суперечливих в теорії міжнародних відносин. Залежно від концептуальних, а також політичних і ідеологічних пріоритетів конкретного вченого, підходи до трактування цього постулату сильно розходяться.

Читайте також: Причини створення, цілі та структура ОДКБ.

У першій статті Статуту Організації Об’єднаних націй було сформульовано сучасне розуміння міжнародної безпеки, яка окреслює її основне завдання: «Підтримувати міжнародний мир і безпеку і приймати ефективні колективні заходи для запобігання та усунення загрози миру і репресіям, актів агресії або іншим порушення миру, а також мирне вирішення міжнародних суперечок або ситуацій у відповідності до принципів справедливості та міжнародного права, залагодження або розв’язання міжнародних суперечок або ситуацій, які можуть призвести до порушення миру»[28].

Масштабне використання терміну «безпека» почалося в США в кінці 40-х-початку 1950-х рр., коли це поняття стало окреслювати складну сферу між цивільними та військовими дослідженнями стратегії, технології, управління над озброєннями в період холодної війни. Саме тоді проблематика військового протистояння, в новій ядерній ері, стала домінувати у системі міжнародних відносин. Це підтверджується прикладами, подібними до тих, які були створені військовими доктринами НАТО. Крім концепції «передових рубежів», існувала доктрина американської «ядерної парасольки» – свого роду гарантії США використовувати свої стратегічні ядерні сили в разі виникнення Європейського конфлікту з Радянським Союзом[34].

Стратегія США в НАТО була тісно пов’язана з доктриною холодної війни і повинна була служити способом військового «стримування» соціалізму, якщо політичний тиск виявиться неефективним [8].

На початку 50-х рр. в США була проголошена стратегія «Масованої відплати», яка була схвалена НАТО в 1952 р. [25].

Дана стратегія була трансформована згодом в стратегію «щита і меча». При цьому «меч» уособлювали стратегічна авіація і ядерна зброя США, а «щитом» були розгорнуті на Європейському театрі війни і в Східній Атлантиці збройні сили країн – учасниць цього НАТО.

Доктор політичних наук Н.А. Баранова визначає, що «міжнародна безпека являє собою цілу систему міжнародних відносин, яка базується на дотриманні всіма державами загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, що виключає вирішення спірних питань і розбіжностей між ними за допомогою сили або загрози» [47].

У науковій літературі наводяться такі терміни, які використовуються для окреслення терміну безпеки.

Джерелами небезпеки є чинники і умови, які зберігають в собі і при складанні певної обстановки виявляють певні властивості. Джерелами небезпеки в залежності від походження можна поділити на природні, техногенні і соціальні [19].

Виходячи зі ступеня можливого негативного впливу, розрізняють реальну і потенційну небезпеку. Потенційна небезпека – це спільна загроза, яка не пов’язана ні з простором ні часом удару. Однак, реальна небезпека завжди пов’язана з певною загрозою впливу на людину, його координацію в просторі і часі. Залежно від цільової орієнтації і ролі суб’єктивного фактора в формуванні несприятливих умов переважно виділяють:

– виклик – низка ситуацій, не обов’язково небезпечного характеру, але, які безумовно, потребують відповіді;

– ризик – потенційність неблагополучних і негативних наслідків дії самого суб’єкта;

– небезпека – усвідомлювана, але не катастрофічна ймовірність заподіяння шкоди кому-небудь або чому-небудь, що визначається наявністю якихось об’єктивних і суб’єктивних факторів[32].

У багатьох політичних моделях безпеку визначається строго негативно – як відсутність небезпеки або здатності суб’єкта ефективно протистояти потенційним загрозам і запобігати їм. Безпека – як межі допустимого, так і вміння повернути систему до стабільного, стійкого розвитку [45].

У підручниках, які присвячені дослідженню і вивченню міжнародних відносин, термін «міжнародна безпека» є дефінійована як властивість міжнародних відносин, що поєднують у собі такі показники, як стабільність розвитку (sustainable development), захист від зовнішніх загроз(protection from foreign disasters), забезпечення незалежності (providing independence), суверенітету (sovereignty), рівності всіх держав (equality of the all states).

Інше визначення, яке важливо враховувати у даному дослідженні, що Міжнародна безпека виступає як інститут і категорія, яка віддзеркалює рівень захищеності основних інтересів, без виключення, всіх суб’єктів світової політики. Таким чином, міжнародна безпека є сферою політики, в якій різні засоби використовуються для забезпечення національних інтересів всередині країни, а також за її межами, в системі міжнародних відносин і міжнародної обстановки. Набір інструментів міжнародної безпеки є ситуативним, тому в широкому сенсі міжнародна безпека є особливим станом міжнародних відносин, який ні на мить не припиняється і не переривається в жодному напрямку[29, с.8].

Слід розглянути принципи міжнародної безпеки, які передбачають:

– підстави мирного співіснування в ролі загальнозначущого елемента міжнародних відносин;

– забезпечення безпеки для кожної держави;

– створення ефективного запобіжника у військовому, політичному, економічному та гуманітарному аспекті;

– недопущення і перешкоджання гонці озброєнь в космічному просторі, ліквідація і недопущення всіх експериментів ядерної зброї, а також повне її знищення;

– об’єктивне дотримання суверенних прав кожного народу(нації);

– невоєнне, а власне політичне врегулювання міжнародних конфліктів і регіональних міжусобиць;

– зміцнення довіри між різними країнами;

– створення ефективних методів запобігання та протидії міжнародному тероризму;

– усунення та недопущення виникнення геноциду, апартеїду, різних напрямків фашизму, а також інших тоталітарних ідеологій;

– знищення з міжнародного досвіду всіх різновидів дискримінації, відступ від економічних блокад і санкцій (без рекомендацій світового співтовариства);

– закріплення нової економічної структуру, надання рівноцінної економічної безпеки всіх держав[45].

Головними способами підтримки та здійснення міжнародної безпеки є:

– двосторонні договори щодо збереження взаємної безпеки між країнами, які мають спільні інтереси (угоду між Україною і Російською Федерацією та Азербайджанською Республікою про співробітництво з прикордонних питань, які неодноразово були порушені Росією; договір про без’ядерну зону в південній частині Тихого океану; Резолюції Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй; Міжнародний кодекс поведінки щодо поставок зброї; Хартія добросусідських відносин, стабільності, безпеки, а також співробітництва в Південно-Східній частині Європи і т.д.);

– об’єднання держав в багатосторонні союзи (найяскравіші приклади – МЕРКОСУР; АСЕАН; ОПЕК; Група G-20 і т.д.);

– світові міжнародні організації, регіональні об’єднання та інститути для забезпечення міжнародної безпеки (Організація Об’єднаних Націй; НАТО; АНЗЮС і т.д.);

– роззброєння, лібералізація і гуманізація міжнародного політичного порядку, встановлення панування права в міжнародних відносинах[19].

У співвідношенні від величини проявів розрізняють такі рівні міжнародної безпеки: глобальний, регіональний, національний.

Глобальна безпека – це такий вид безпеки, який охоплює весь світ, тобто гарантія від небезпек глобального значення, які загрожують існуванню людства або які здатні призвести до раптового погіршення умов життя на планеті. Перш за все, ці глобальні загрози – це глобальні проблеми нашого часу.

В свою чергу, глобальними проблемами сучасності є такі питання світового масштабу, які в тій чи іншій мірі зачіпають життєдіяльність усієї світової спільноти, всіх країн і націй, кожного окремого індивіда землі; вони стають об’єктивним джерелом становлення сучасної цивілізації, набувають вкрай загостреного характеру і створюють небезпеку не тільки для позитивної еволюції людства, а й загибелі цивілізації. Необхідно знайти конструктивні шляхи їх вирішення, а для цього потрібні зусилля всіх держав і народів, всього світового співтовариства. Наприклад, в різних країнах світу експерти в області геополітики пробують скласти списки загальнолюдських проблем. Наприклад, автори «Енциклопедії світових проблем і людського потенціалу» зарахували до глобальних понад 12 тисяч проблем [8].

Головними напрямками забезпечення глобальної безпеки є:

– демілітаризація і контроль над озброєннями;

– сприяння захисту навколишнього середовища, підтримка економічного і соціального вдосконалення країн, що розвиваються;

– ефективна демографічна політика, боротьба з міжнародним тероризмом і незаконним обігом наркотиків;

– недопущення і врегулювання етнополітичних конфліктів;

– підтримка культурного різноманіття в сучасному світі;

– дотримання прав людини;

– підкорення космосу і доцільне Розподіл багатств Світового океану.

Глобальна безпека універсальна і всеосяжна.

Універсальність має на увазі те, що глобальна безпека здійснюється спільними діями всіх членів світової спільноти[5].

Комплексний характер безпеки обумовлений тим, що її результат можливий тільки при врахуванні всіх зовнішніх аспектів світового розвитку і вживання заходів з підтримки стабільності і стійкості всіх життєзабезпечуючих систем сучасної цивілізації[12].

Глобальна політика в сфері безпеки носить складний і комплексний характер; вона міцно пов’язана з різними аспектами і елементами політичного процесу і суспільного життя. Глобалізація політики стверджує, в кінцевому підсумку встановлення переваги загальнолюдських цінностей, в результаті якого відбувається розширення її сфери, взаємопов’язаний з формувалися загальнолюдськими інтересами. Об’єктивна необхідність вирішення планетарних проблем неминуче розширить сферу політики, орієнтованої на загальний інтерес. У той же час розширення цієї сфери йде надзвичайно складно і суперечливо, тим більше що багато актори політичної сцени часто строються видати свої корисливі інтереси за загальнолюдські і планетарні. Політику глобальної безпеки можна проструктурувати в залежності від рівня і сфери діяльності:

– зосередженість на різні сфери – економічну, екологічну, військову, інформаційну, соціокультурну;

– вираженість на різні просторові рівні – глобальному, регіональному, загальнонаціональному і локальному.

Для політики глобальної безпеки ключовим є з’ясування витоків тих проблем і протиріч, які ставлять під загрозу існування цивілізації.

Загроза існування цивілізації відображена в концепції «кризи цивілізації». Для подолання цієї кризи головний критерій соціального прогресу не може обмежуватися тільки економічною ефективністю господарської системи. Невід’ємною складовою критерію є те, наскільки так чи інакше вдається розширити горизонти майбутнього, усунути і зменшити гостроту глобальних проблем [14].

Безсумнівно, без політичного врегулювання, без пристосування політичного процесу до інших реалій, фатальний кінець стає все більш імовірним. Одна з провідних проблем політичної глобалістики є забезпечення безпеки цивілізації.

Глобальні проблеми міжнародної безпеки все частіше відображаються в комплексах регіональної безпеки. Але їх прояв в різних регіонах нерівномірно. На регіональні процеси впливає прогнозована ззовні політика провідних держав. Але в конкретному регіоні особливе значення мають локальні проблеми, які притаманні головним чином або винятково певного регіону[21].

Регіональна безпека – одна з частин міжнародної безпеки, яка характеризує стан міжнародних відносин в конкретному регіоні як вільний від військових небезпек, економічних загроз, а також від вторгнень з зовнішнього світу, які можуть завдати шкоди, зазіхнути на суверенітет і незалежність держав регіону.

Регіональна безпеку з безпекою міжнародної володіє загальними рисами, але в той же час відрізняється множинністю форм втілення, що враховують своєрідність конкретних регіонів сучасного світу, комбінації балансу сил в них, їх історичні, культурні, релігійні традиції [7, c. 174].

Процес підтримки регіональної безпеки може бути забезпечений як спеціально створеними організаціями (зокрема, організацією з безпеки і співробітництва в Європі – ОБСЄ), так і універсальними асоціаціями держав (Організація американських держав – ОАД, Організація Африканської єдності – ОАЕ та інші).

Наприклад, ОБСЄ в якості своїх основних цілей встановила: сприяння поліпшенню відносин, а також створення умов для тривалого миру; сприяння ослабленню міжнародної напруженості, твердження неподільності європейської безпеки, а також загальної зацікавленості в розвитку взаємодії між державами-членами; визнання тісній взаємозв’язку світу та безпеки в Європі і в усьому світі[24].

У діяльності неспеціалізованих та більш універсальних організацій питання регіональної безпеки стоять на провідному місці, глибоко взаємопов’язані з іншими першочерговими цілями регіонального розвитку. Зокрема, ОАД (Організація американських держав) вважає своїм завданням »зміцнення миру і безпеки на американському континенті і ОАЕ (Організація Африканської єдності)«повага суверенітету, територіальної цілісності і невід’ємного права на»[32].

Різниця в забезпеченні безпеки в різних регіонах світу полягає в нерівному рівні зацікавленості великих держав у забезпечення регіональної безпеки.

З позиції військово-політичної безпеки під регіоном розуміється ланка держав, зацікавленість в аспекті безпеки їх взаємозв’язку переплетені дуже тісно, настільки що їх національні безпеки не можна ефективно спостерігати у відриві один від одного. Крім держав до уваги приймаються недержавних гравців на території групи сусідніх держав, діяльність яких суттєво позначається на безпеку цієї групи. Зазвичай географія регіонів з точки зору безпеки збігається з географією усталених міжнародно-політичних регіонів, які складають сукупності політичної та економічної взаємодії, об’єднані спільною структурою та логікою поведінки входять до них держав і недержавних дійових осіб[14].

Після завершення холодної війни традиційна комбінація регіонів зазнала зміни. Наприклад, тоді регіони Близького Сходу і Середнього Сходу розглядалися окремо, проте зараз об’єднані спільністю розвитку безпеки в єдиному регіоні великого Близького Сходу або ближнього Середнього Сходу. Альтернативні процеси відбуваються і в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР). Є країни які важко віднести до певного регіону. Наприклад, Туреччина більш-менш схильна до впливу своєрідних процесів безпеки, що відбуваються на європейському, «великому близькосхідному і на півночі – з Євразійського« пострадянського» регіону. У подібній ситуації перебувають Афганістан, Бірма. Зростає індивідуальне значення таких країн в процесах регіональної і глобальної безпеки[19].

Відбувається перепризначення значущості регіонів в глобальному механізмі міжнародної безпеки з точки зору «інтенсивності загроз». Європа, яка протягом століть була головним джерелом і театром світових конфліктів, стала одним з найбільш стабільних регіонів світу.

Сьогодні центр конфлікту знаходиться в регіоні ближнього і Середнього Сходу, де найбільш активно і концентровано здійснюються найбільш актуальні «нові» загрози міжнародній безпеці – тероризм, внутрішні збройні конфлікти. У цих умовах проводяться широкомасштабні дії міжнародного втручання [5, c.48].

Нові особливості відбуваються в області безпеки в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. У Південній Азії обстановка змінюється в результаті володіння Індією і Пакистаном ядерною зброєю. У Північно-Східній Азії значної важливості набувають традиційні проблеми – це Північна Корея і Тайвань. У Південно-Східній Азії, як і в інших субрегіонах Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, зростає неясність в зв’язку з ростом можливого могутності Китаю, невизначеність щодо майбутнього військово-політичного спрямування Японії, і тієї ролі, яку вона захоче грати[25].

Потенційна небезпечність в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні в тривалій перспективі, особливо в умовах відсутності інфраструктури загального забезпечення безпеки, залишається значною.

Центральними темами безпеки в африканському регіоні зберігаються внутрішні збройні конфлікти та заходи щодо їх усунення.

Хоча процеси, що відбуваються в цьому регіоні, носять виключно місцевий характер і в малій дозі, ніж процеси в інших регіонах, впливають на міжнародну безпеку в глобальному масштабі [16].

Регіони розрізняються за станом формалізації і інституціоналізації міждержавних систем безпеки, включаючи регіональні організації, договори, угоди і дій в області контролю над озброєннями, заходів зміцнення довіри, взаємодопомоги і т. Д. Найвища міра такої інституціоналізації властива європейським системам безпеки і охорони в Латинській Америці , подібна система поступово визначається на Євразійському пострадянському просторі, передумови її становлення спостерігаються в зусиллях Африканського Союзу. Менша ступінь інституціоналізації характерна для процесів безпеки на Близькому Сході і в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні [29, с.7].

Національна безпека передбачає захищеність усієї сукупності інтересів країни – політичних, соціальних, економічних, військових, екологічних, культурних, духовних, інтелектуальних. У кожному конкретному випадку для її забезпечення потрібні особливі методи, залучення відповідних органів, сил і засобів держави. Національна безпека, в свою чергу, підрозділяється на державну, локальну (регіональну) і приватну (фірм і індивідів)[11].

Концепція національної безпеки країн та організацій «вибудовується з урахуванням зовнішніх загроз, які виходять ззовні і пов’язані зі спробами поневолити або підпорядкувати собі державу, так і внутрішніх загроз, пов’язаних зі станом самого соціуму». У той же час сам зміст національної безпеки кожної країни залежить від стану міжнародної безпеки, як загальної сфери міжнародних відносин.

Національна безпека – це складна, багаторівнева, відкрита, динамічна система, заснована на потрійному взаємозв’язку ключових соціальних суб’єктів – особистості, суспільства і держави. Більш того, комплектування і життєдіяльність цієї системи зафіксовано впливом багатьох чинників: історичного, географічного, етнічного, демографічного, соціально-політичного, економічного, культурного, релігійного та ін. Забезпечення національної безпеки підпорядковується багатьом обставинам, виражених в умовах і факторів, які мають вирішальне значення. У цьому випадку основним завданням системи національної безпеки є захист національних інтересів від різного рівня загроз. Загроза – це реальна можливість нанесення збитку життєво важливим інтересам[23].

Характеристику різних загроз можна визначити чотирма ключовими ознаками: щодо завдання шкоди може стати реальним; намір заподіяння шкоди одних суб’єктів іншим; вияв готовності зробити акти насильства для заподіяння шкоди; динамічний підвищення небезпеки [8].

Загроза національній безпеці – це пряма або непряма можливість нанесення шкоди конституційним правам, свободам, гідної якості і рівню життя громадян, суверенітету і територіальної цілісності, сталого розвитку та безпеки держави.

Механізм забезпечення національної безпеки держави складається і еволюціонує в рамках Конституції і інших нормативно-правових актів держави. Каркас системи забезпечення національної безпеки утворюють органи, сили (суб’єкти) і засоби забезпечення національної безпеки, які здійснюють політичні, правові, організаційні, економічні, військові та інші заходи, реалізація яких спрямована на забезпечення національної безпеки. Повноваження органів та сил національної безпеки, їх склад, принципи і порядок дій визначаються відповідними законодавчими актами. У будь-якій державі, як правило, утворюється спеціальний орган для координації цієї діяльності (наприклад, Рада безпеки Російської Федерації, створена навесні 1992 року) [23].

Також варто розглянути які існують моделі колективної безпеки. Необхідно розглянути операційні моделі міжнародної безпеки. При моделюванні можуть використовуватися різні підходи і критерії. Розглянемо два типи моделей. Моделі першого типу будуються в залежності від кількості суб’єктів системи безпеки. Виділяють чотири моделі.

Однополярна система безпеки. Відповідно до цієї моделі, після розпаду Радянського Союзу США залишилася єдиною наддержавою, яка змушена нести «тягар» світового лідерства [31, с. 22].

Однополярна модель означає посилення системи військово-політичних блоків на чолі з США. Зокрема, вважається, що НАТО повинно забезпечувати стабільність в трансатлантичній підсистемі міжнародних відносин, формувати взаємодії між США і європейськими державами в стратегічній галузі, гарантувати американську військову присутність в Європі, а також забезпечити недопущення конфліктів на цьому континенті [14]. Інші регіональні організації – ЄС, ОБСЄ та ін. – можуть грати в цій сфері лише другорядну роль.

Необхідно, однак, відзначити, що описана модель піддається переконливій критиці як в світі, так і в самих США. За оцінкою ряду американських фахівців, США просто не мають ресурсів, необхідних для виконання функцій світового лідера [3].

«Концерт держав». Існує припущення, що найкращою моделлю міжнародної безпеки був би Союз кількох великих держав (слідуючи моделі Священного Союзу, яке визначило структуру Європи після наполеонівських воєн), які взяли на себе відповідальність за підтримання стабільності в світі, запобігання і врегулювання локальних конфліктів. На думку прихильників цієї моделі, її перевага полягає в тому, що легше узгодити позиції і прийняти рішення в рамках «концерту держав», ніж в організаціях, які мають десятки або навіть сотні членів. У той же час немає єдності між експертами по складу цієї моделі. Якщо одні пропонують формувати його на базі «вісімки» високорозвинених індустріальних країн, то інші наполягають на обов’язковій участі Індії і Китаю. Ефективність цієї моделі може бути підірвана суперництвом між великими державами. Багатополярної модель. Деякі вчені, схожі за своїми позиціями до реалізму, стверджують, що після закінчення холодної війни у світі склалася багатополярної система. За їхньою оцінкою, лідерство США багато в чому уявне, ілюзорне, тому що такі актори, як ЄС, Японія, Китай, Індія, Росія, АСЕАН, попри визнану міць США до сих пір ведуть свій власний курс в міжнародних справах, який часто не збігається з американським. Поступова зміна самої природи сили в міжнародних відносинах сприяє зростанню впливу цих центрів. На перший план висуваються не військові, а економічні, науково-технічні, інформаційні та культурні компоненти[47].

Прихильники багатополярності, зокрема Росія, закликають США визнати необґрунтованість своїх домагань на світове лідерство і вступити в партнерський діалог з іншими центрами сили. Противники підкреслюють, що модель не принесе стабільності. Адже вона трактує відповідну систему як поле вічної конкуренції між «центрами сили» [24].

Глобальна (універсальна) модель. В основі даної моделі лежить уявлення про те, що міжнародну безпеку можна забезпечити лише на глобальному рівні і за участю всіх членів світової спільноти. За однією версією, створення подібної моделі стане реальним тільки тоді, коли всі країни і народи почнуть дотримуватися якогось мінімуму загальнолюдських цінностей і виникне глобальне громадянське суспільство з єдиною системою управління [18].

Моделі другого типу шикуються за характером відносин між учасниками систем міжнародної безпеки. Найбільшою популярністю користуються три такі моделі – колективна, загальна і кооперативна. Поняття колективної безпеки увійшло в міжнародний політичний лексикон ще в 1920-01930-і рр.

Головною умовою колективної безпеки є наявність групи держав, об’єднаних спільною метою (захист своєї безпеки), які розробили сукупність військово-політичних заходів, спрямованих проти потенційного супротивника або агресора. Разом з тим конкретні системи колективної безпеки можуть відрізнятися один від одного за характером що лежать в їх основі міждержавних коаліцій і цілям, які ставлять перед собою учасники. Подібна модель фокусує увагу на військово-стратегічних проблемах і не стосується інших аспектів міжнародної безпеки, що обмежує її можливість використання в сучасних умовах[6, c. 27].

Модель кооперативної безпеки, отримала популярність з середини 1990-х рр., на думку її прихильників, вона поєднує найкращі сторони двох попередніх. З одного боку, вона визнає багатовимірний характер міжнародної безпеки, а з іншого – встановлює певну ієрархію пріоритетів і націлює міжнародних акторів на вирішення першочергових завдань. «Дана модель віддає перевагу мирним, політичним засобам вирішення спірних питань, але при цьому не виключає застосування військової сили» [18].

Розробка кооперативної моделі ще далека від завершення. Не до кінця зрозумілі багато її конкретних завдань, параметрів, перспектив розвитку альянсів і т.д.

Таким чином, концепція безпеки визначає стан міжнародних відносин, що забезпечує життя, співпрацю і взаємодію держав і їх блоків, спілок, асоціацій та світової спільноти в цілому в умовах гарантованого захисту їх життєвих інтересів від різних загроз. Всі три рівні (національна, регіональна, глобальна безпека) взаємопов’язані і взаємозалежні. Міжнародна безпека може розвиватися тільки на основі рівної безпеки для всіх держав. Загроза безпеки однієї держави підриває безпеку в регіоні в цілому і створює загрозу міжнародному миру і безпеці. Це наочно продемонструвало розвиток подій, що передували Другій Світовій війні, ситуація на сучасному Близькому Сході, вторгнення Росії в Україну у 2014 р. Відповідно, нестабільність на глобальному рівні міжнародної безпеки може мати небезпечні наслідки кожної держави і його громадян. В цілому, всі перераховані вище процеси і фактори, що визначають нові параметри міжнародної безпеки, знаходяться в стадії зміни. Їх частка в глобальній міжнародній безпеці не однакова і змінюється. У той же час, існують тенденції співпраці і конфліктності. Але для того, щоб зрозуміти, що формується нова якість міжнародної безпеки в глобальному масштабі і визначити вектор її довгострокового розвитку, необхідно, наскільки це можливо, об’єктивно і всебічно вивчити ці параметри.

Аналітичний відділ ІА “Правдиві новини”

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

  1. Бартош А. А. О потенциале миротворчества НАТО, ЕС и ОДКБ / А.А. Бартош // Вестн. Акад. воен. наук. – 2006. – № 3. – С. 74–79.
  2. Бартош С. Постбиполярная ретроспектива мирового порядка [Електронний ресурс] / С. Бартош // Международные процессы: сетевой журнал. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: http://www.intertrends.ru/twenty-three/009.htm. Башаратьян М.К., Военно-полотическая безопасность Центральной Азии и роль ОДКБ в ее обеспечении // Мировая экономика и международные отношения. 2012. № 12. C. 15-23
  3. Богатуров А. Системная история международных отношений [Електронний ресурс] / А. Богатуров // НОФМО. – 2007. – Режим доступу до ресурсу: https://www.twirpx.com/file/560592/.
  4. Бордюжа Н.Н. ОДКБ: от военно-политического союза к многофункциональной организации региональной безопасности / Н.Н. Бордюжа // Евраз. интеграция: экономика, право, политика. – 2008. – № 3. – С. 24–27.
  5. Бордюжа Н.Н. ОДКБ – эффективный инструмент противодействия современным вызовам и угрозам / Н.Н. Бордюжа // Междунар. жизнь. – 2007. – № 1/2. – С. 43–49.
  6. Бордюжа Н.Н. Организация Договора о коллективной безопасности: ее место и роль в современной архитектуре международных отношений, задачи на перспективу / Н. Н. Бордюжа // Проблемы упр. – 2006. – № 4. – С. 26–29.
  7. Бордюжа, Н. Н. Роль ОДКБ в обеспечении международной безопасности / Н.Н. Бордюжа // Мир перемен. – 2010. – Т. 1, № 1. – С. 167–183.
  8. Вардомский Л. Экономический рост и региональная интеграция на постсоветском пространстве [Електронний ресурс] / Л. Вардомский // Журнал Новой экономической ассоциации. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://inecon.org/docs/Vardomsky_Pylin_book_IE_2015.pdf.
  9. В ОДКБ создана Аналитическая Ассоциация информационно-аналитических структур [Електронний ресуср] // ОДКБ. – 2021. – – Режим доступу до ресурсу: http://www.odkb-csto.org/news/detail.php?ELEMENT_ID=1710
  10. В МГУПИ прошел обучающий семинар Университетской лиги ОДКБ [Електронний ресурс] // НЦПТИ. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: http://нцпти.рф/aricles/251/.
  11. Гусев Р. Борьба с терроризмом и экстремизмом в странах Центральной Азии и Афганистане. Роль ОДКБ [Електронний ресурс] / Р. Гусев // Россия и новые государства Евразии.. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://www.imemo.ru/publications/periodical/RNSE/archive/2018/1/security-problems/struggle-against-terrorism-and-extremism-in-the-countries-of-central-asia-and-afghanistan-the-role-of-the-csto.
  12. Договор о коллективной безопасности от 15 мая 1992 г. [Електронний ресурс] // ОДКБ. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: http://www.odkb-csto.org/ documentsdetail.php?ELEMENT_ID=126
  13. Здоровега М. Позиція ОДКБ щодо врегулювання конфліктів на. пострадянському просторі [Електронний ресурс] / М. Здоровега, О. Цебенко // International relations, part Political sciences. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: http://journals.iir.kiev.ua/index.php/pol_n/article/view/2578.
  14. Караваев В. Что делать с ОДКБ: есть ли перспектива расширения программ организации? [Електронний ресурс] / В. Караваев // Политком. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://politcom.ru/22186.html.
  15. Концепция внешней политики Российской Федерации (утверждена Президентом Российской Федерации В.В.Путиным 30 ноября 2016 г.) [Електронний ресурс] // Министерство иностранных дел Российской Федерации. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.mid.ru/foreign_policy/news/-/asset_publisher/cKNonkJE02Bw/content/id/2542248.
  16. Клевакина Е. Организация Договора о коллективной безопасности в контексте национальных интересов стран-участниц [Електронний ресурс] / Е. Клевакина // Вестник международных организаций. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: https://cyberleninka.ru/article/n/organizatsiya-dogovora-o-kollektivnoy-bezopasnosti-v-kontekste-natsionalnyh-interesov-stran-uchastnits.
  17. Лукин А. Постбиполярный мир: мирное сосуществование или хаос? [Електронний ресурс] / А. Лукин // Мировая экономика и международные отношения. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://www.imemo.ru/publications/periodical/meimo/archive/2016/1-t-60/the-world-at-the-beginning-of-millennium/post-bipolar-world-peaceful-coexistence-or-chaos.
  18. Малиновский О. Проблемы развития одкб и повышения ее роли в обеспечении коллективной безопасности в Евразии [Електронний ресурс] / О. Малиновский, И. Пащенко // Историческая и социально-образовательная мысль. – 2011. – Режим доступу до ресурсу: https://cyberleninka.ru/article/n/problemy-razvitiya-odkb-i-povysheniya-ee-roli-v-obespechenii-kollektivnoy-bezopasnosti-v-evrazii.
  19. Обучающий курс Университетской Лиги ОДКБ [Електронний ресурс] // НЦПТИ. – 2018.– Режим доступу до ресурсу: http://fir.bsu.by/index.php/ru/news/news2014/4655-news-2014-11-20-03.html
  20. ОДКБ: история и перспективы [Електронний ресурс] // Международный Институт Новейших Государств. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://mirperemen.net/2016/11/odkb-istoriya-i-perspektivy/.
  21. ОДКБ и безопасность Евразии [Електронний ресурс] // ОДКБ. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: http://www.km.ru/spetsproekty/2015/05/18/voenno-politicheskii-blok-nato/758887-odkb-ibezopasnost-evrazii.
  22. Орлов А. Военно-политическое строительство на постсоветском пространстве [Електронний ресурс] / А. Орлов // Пограничник Содружества. – 2009. – Режим доступу до ресурсу до ресурсу: http://www.pircenter.org/media/content/files/9/13464247900.pdf.
  23. Офіційний сайт «Университетская лига ОДКБ»[Електронний ресурс] // Университетская лига ОДКБ. – 2021. – Режимдоступу: http://liga.usue.ru/
  24. Официалний Сайт ОДКБ [Електронний ресурс] // ОДКБ. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: http://www.odkb-csto.org/information/.
  25. Проблемы коллективной самообороны в рамках ОДКБ обсуждают эксперты в Ереване [Електронний ресурс] // Еркрамас. – 2018.– Режим доступу до ресурсу: http://www.yerkramas.org/article/74562/problemy-kollektivnoj-samooborony-v-ramkax-odkb-obsuzhdayut-eksperty-verevane
  26. Сахинов Є. Только ОДКБ может обеспечить безопасность в Евразии [Електронний ресурс] / Є. Сахинов // Ноев Ковчег. – 2012. – Режим доступу до ресурсу: http:// noev-kovcheg.ru/mag/2013-19/4128.html#ixzz4T8NkY2hn.
  27. Стратегия коллективной безопасности Организации Договора о коллективной безопасности на период до 2025 года [Електронний ресурс]. // ОДКБ. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: http://odkb-csto.org/documents/detail.php?ELEMENT_ID=8382.
  28. Соглашение о статусе формирований сил и средств системы коллективной безопасности Организации Договора о коллективной безопасности от 10 декабря 2010 г. [Електронний ресурс] // ОДКБ. – 2010. – Режим доступу до ресурсу: http://www.odkb-csto.org/documents/detail.php? ELEMENT_ ID.
  29. Тихоновский П. Н. Противостоять вызовам и угрозам: ОДКБ как основной инструмент коллективной безопасности на постсоветском пространстве / П.Н. Тихоновский // Беларус. думка – 2011. – № 4. – С. 4–9.
  30. Устав организации договора о колективной безопасности от 7 октября 2002 г., [Електронний ресурс] // ОДКБ. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://www.odkb-csto.org/documents/detail.php?ELEMENT_ID=124.
  31. Файзуллаев Д.А. ОДКБ: формирование системы коллективной безопасности / Д.А. Файзуллаев // Азия и Африка сегодня. – 2009. – № 7. – C. 20–25.
  32. Фененко А. Современная история международных отношений: 1991 – 2015. [Електронний ресурс] / А. Фененко // Аспект Пресс Москва. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://istina.msu.ru/publications/book/11512731/.
  33. Чернов В. Организация договора о коллективной безопасности как институт межгосударственной военно-политической интеграции на постсоветском пространстве [Електронний ресурс] / Владимир Чернов // РАН. – 2010. – Режим доступу до ресурсу: https://www.dissercat.com/content/organizatsiya-dogovora-o-kollektivnoi-bezopasnosti-kak-institut-mezhgosudarstvennoi-voenno-p.
  34. Boulegue M. Five Things to Know About the Zapad-2017 Military Exercise [Електронний ресурс] / M. Boulegue // Chatham House. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.chathamhouse.org/expert/comment/five-things-knowabout- zapad-2017-military-exercise.
  35. Blufor O. A Comparative Analysis of NATO and the CSTO [Електронний ресурс] / Blufor // IJOIS Spring. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://ugresearchjournals.illinois.edu/index.php/IJOIS/article/view/549.
  36. Czaputowicz J. Teorie stosunków międzynarodowych Krytyka i systematyzacja [Електронний ресурс] / J. Czaputowicz // Wydawnictwo Naukowe PWN. – 2008. – Режим доступу до ресурсу: https://woblink.com/ksiazka/teorie-stosunkow-miedzynarodowych-krytyka-i-systematyzacja-jacek-czaputowicz-101571.
  37. Douhan A. Collective Security Treaty Organization and Contingency Planning after 2014 [Електронний ресурс] / A. Douhan, A. Rusakovich // International relations. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://www.dcaf.ch/sites/default/ files/publications/documents/CSTO _ContingencyPlanningAfter2014_eng.pdf.
  38. Gerrits A. Russian Patronage over Abkhazia and South Ossetia: implications for conflict resolution [Електронний ресурс] / Gerrits // East European Politics. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/21599165.2016.1166104.
  39. Haas M. Relations of Central Asia with the Shanghai Cooperation Organization and the Collective Security Treaty Organization [Електронний ресурс] / M. Haas // The Journal of Slavic Military Studies. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/1351 8046.2017.1271642.
  40. Kaszuba M. W uścisku Moskwy. Obszar poradziecki [Електронний ресурс] / M. Kaszuba // Rytm. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://historia.org.pl/2017/12/13/premiera-w-uscisku-moskwy-obszar-poradziecki-m-kaszuba/.
  41. Kaszuba M. The Collective Security Treaty Organization (CSTO) in the foreign policy of the Russian Federation [Електронний ресурс] / М. Kaszuba // The Copernicus Journal of Political Studies. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: http://cejsh.icm.edu.pl/cejsh/element/bwmeta1.element.ojs-doi-10_12775_CJPS_2019_008.
  42. Legucka A. Wykorzystywanie quasi-państw w polityce zagranicznej Federacji Rosyjskiej [Електронний ресурс] / А. Legucka // Rocznik Nauk Społecznych. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: www.researchgate.net/publication/312312088_Wykorzystanie_quasi-panstw_w_ polityce_zagranicznej_Federacji_Rosyjskiej.
  43. Mrvaljevic S. Collective Security Treaty Organization: Russia’s answer to NATO? [Електронний ресурс] / Stefan Mrvaljevic // IAPSS. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://www.iapss.org/2015/02/04/collective-security-treaty-organization-russias-answer-to-nato/.
  44. Nichol J. Russia-Georgia Conflict in August 2008: Context and Implications for U.S. Interests. [Електронний ресурс] / Jim Nichol // Congressional Research Service. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: https://fas.org/sgp/crs/row/RL34618.pdf.
  45. Sutyagin I. Russian Forces in Ukraine [Електронний ресурс] / Igor Sutyagin // Royal United Services Institute. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://rusi.org/sites/default/files/201503_bp_russian_forces_in_ukraine.pdf.
  46. Zerkalov G. The Nuclear Powered Icebreakers [Електронний ресурс] / G. Zerkalov // Stanford University. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://large.stanford.edu/courses/2016/ph241/zerkalov2/.
  47. Weitz R. CSTO and SCO [Електронний ресурс] / R. Weitz // Research Collection. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: https://www.research collection.ethz.ch/bitstream/handle/20.500.11850/86797/1/eth-8857-01.pdf.
  48. Weitz R. The Collective Security Treaty Organization: Past Struggles and Future Prospects [Електронний ресурс] / R. Weitz // Russian Analytical Digest. – 2014. – Режим доступу до ресурсу до ресурсу: http://www.css.ethz. ch/content/dam/ethz/special-interest/gess/cis/center-for-securities-studies/pdfs/ RAD -152-2-4.pdf.

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікований.