Take a fresh look at your lifestyle.

Діяльність ОДКБ в світлі конфліктів на пострадянському просторі

7

В рамках ОДКБ військово-політична співпраця реалізується як на багатосторонній, так і на двосторонній основі.

У 2003 р. на пільгових умовах постачає країнам-учасницям союзу російське озброєння. З 2005 р. створюються кадри на безоплатній основі. Вже до 2010 р. в Росії в навчанні перебувало приблизно 2,5 тис. військовослужбовців з Білорусі, Вірменії, Киргизстану, Казахстану, Таджикистану, Узбекистану [25].

Читайте також: Значення ОДКБ для здійснення зовнішньої політики Росії.

23 червня 2016 р. на саміті в Мінську учасники ініціювали місію, спрямовану на зміцнення і забезпечення військової складової ОДКБ як в ролі протидії основним загрозам, так і її подальшого пристосування до умов, що змінюються, заходам з протистояння тероризму, екстремізму, наркотрафіку та інших актуальних викликів і загроз. Виділялася також потреба розпочати відпрацювання механізмів стратегічного планування реалізації сил і засобів системи колективної безпеки і надання екстреної військово-технічної допомоги державам-членам ОДКБ, щодо яких є загроза безпеці або вчинено акт агресії [35].

Таким чином, якщо військово-політична організація буде трансформуватися, виробляти нові системи протидії, мати єдність думок, узгодженість дій, то вона буде здатна розгортати свою діяльність не тільки в районі її держав-членів, а й на інших територіях, поза СНД.

18 березня 2010 р. в Москві Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун і Генеральний секретар ОДКБ М.М. Бордюжа підписали Спільну декларацію про співпрацю між секретаріатами ООН і ОДКБ [35]. Ця подія зафіксувала те, що ОДКБ перетворюється на повноправну міжнародну організацію і в статті глави 8 Статуту ООН визнається в ролі регіонального об’єднання з безпеки. Її міжнародно-правовий статус прирівнюється до статусу НАТО [7, c. 171].

Перетворення ОДКБ в міжнародну регіональну організацію насамперед було викликано потребою її адаптації до еволюції регіональної і глобальної безпеки, протидії новим загрозам і викликам ХХI століття. Збільшилися функції ОДКБ: протистояння військовим загрозам поповнилося в списку завдань миротворчістю, боротьбою з великим аспектом загроз гуманітарного характеру, а також протидією екологічним, техногенним та епідеміологічним проблемам. На думку російського вченого А.І. Нікітіна, намітилася трансформація ОДКБ з військово-політичної структури в універсальну багаторівневу міжнародну організацію, яка працює усіма питаннями забезпечення безпеки [12].

Багато переважно російських експертів дотримуються думки, що ОДКБ вдалося зайняти особливу нішу в глобальній системі міжнародних відносин тому на засіданні Ради міністрів закордонних справ було прийнято рішення про постійне вдосконалення механізму координації діяльності у зовнішній політиці.

У форматі Організації функціонує система інтенсивних політичних семінарів, в ході яких обговорюються оцінки обстановки в аспекті відповідальності ОДКБ, розробляються єдині позиції і знаходяться загальні підходи до актуальних загроз міжнародного порядку денного, а також узгоджують колективні завдання. Наради проходять на рівнях міністрів закордонних справ, їх заступників, експертів, членів Постійної ради при ОДКБ. Періодично проходять наради представників держави – членів ОДКБ при ООН, НАТО, ОБСЄ, ЄС та інших організацій. У досвід увійшли неофіційні наради міністрів закордонних справ напередодні засідань РМЗС ОБСЄ і сесій Генеральної асамблеї ООН[18].

Крім того, варто відзначити деякі принципово нові моменти, по відношенню з попереднім періодом. Взаємовідносини ОДКБ з Узбекистаном змінювали вектор розвитку кілька разів і відбувалося це з національних інтересів. У 2006 р, Узбекистан виклав свої погляди щодо модернізації роботи ОДКБ, де запропонував розробити в межах ОДКБ міжнародні сили швидкого реагування на пострадянському просторі та створити системи з надання її членам умов внутрішньої безпеки. Країнам-учасницям умови були зрозумілі, вони відповідали Статуту організації та принципам її діяльності, але при цьому існувала недовіра один до одного.

Узбекистан брав участь в організації офіційно в зв’язку з важкими взаємовідносинами з Киргизстаном, Таджикистаном, через невирішені водно-енергетичні проблеми, через конкуренцію з Казахстаном і т. д. Тому Узбекистан знову покинув ОДКБ в 2012 р. хоча у цієї країни відносини з Росією продовжують розвиватися. Були підписані двосторонні угоди між країнами, на основі яких Росія взяла на себе зобов’язання забезпечувати Узбекистан зброєю останнього покоління, також тренувати його військові сили. Ще один договір про стратегічне партнерство між цими державами дає можливість надавати одна одній свої військові бази в цілях захисту і забезпечення миру [22].

Після розпаду СРСР в Киргизстану в м Канта було побудована перша російська військово-авіаційна база терміном на 15 років, а потім була продовжена на 49 років. Росія і Таджикистан в 2004 р. підписали угоди, згідно з якими була створена російська військово-сухопутний база. У Вірменію були перекинуті деякі військові бази з Грузії.

Учасники ОДКБ підписали міжнародний договір про загальну систему технічного прикриття залізниць, єдину систему протиповітряної оборони, протидію нелегальному обігу наркотиків та незаконній міграції. [35].

Що стосується інтересів США, то громадяни Казахстану і Киргизстану як і раніше є активними мішенями для вербування ІДІЛ, яка, за даними урядів Казахстану і Киргизстану, надихнула приблизно 400 казахстанців і більше 500 громадян Киргизстану приєднатися до ІДІЛ. Працювати разом з цими урядами над посиленням зусиль по боротьбі з тероризмом і запобіганням того, щоб потенційні новобранці ІДІЛ покидали країну, варто продовжити, але ці зусилля можуть бути ускладнені, якщо у них немає згоди Росії. Ця динаміка пришвидшилася в 2014 р., коли проросійський уряд Н. Отамбаєвої в Киргизстані закрив авіабазу «Манас», логістичний вузол для сил США в Афганістані. І Таджикистан, і Киргизстан є важливими маршрутами для афганського опіуму, але ці країни не змогли ефективно зупинити контрабанду наркотиків. Можливо, США вдасться працювати з ОДКБ або разом з Росією, щоб сприяти кращому співробітництву між двома державами, зміцнити їх межі та зміцнити антинаркотичний потенціал[14].

Крім того, в 2004-2005 роках, були організовані перші загальні командно-штабні навчання «Рубіж – 2005». В цілі навчань входила відпрацювання дій по формуванню структур військового управління та прийняття рішень, які повинні виходить із ситуації, яка найбільш можлива в актуальною середовищі [23].

Варто відзначити, що при ескалації конфлікту в Південній Осетії та початку російського вторгнення в 2008 р., члени організації висловили свою спільну позицію. Рада колективної безпеки (СКБ) підписала Декларацію, яка висловлювала здивованість діями Грузії в Південній Осетії, спробою військового вирішення конфлікту в Південній Осетії.

Представники членів ОДКБ вирішили самостійно приймати рішення в питанні про визнання державного суверніткту Південної Осетії і Абхазії. СКБ прийняв рішення розширювати колективне військове співробітництво, а ЗМІ назвали цей курс «організацією антинатовського договору», сказавши, що ОДКБ вирішив трансформуватися в військовий блок [18].

Від 2017 р.одним з головних напрямків ОДКБ стала миротворча діяльність. Угода набула чинності в 2009 р. після прийняття її Вірменією, Білорусією, Казахстаном і Росією. Відповідно до цієї угоди колективні миротворчі сили ОДКБ можуть брати участь в миротворчих операціях на території держав-членів ОДКБ, а за рішенням Ради Безпеки ООН – в інших регіонах.

Постійно ведеться їх навчання за рішенням важких завдань з підтримки миру. До 2012 р. колективних миротворчих сил нараховувалося понад 4 тис. Осіб [4, c.25].

У 2009 р. прозвучало смілива заява, що що Іран в майбутньому може отримати статус країни-спостерігача в ОДКБ [9].

14 червня 2009 р. відбулося засідання в Москві Ради колективної безпеки держав. Згідно винесеним рішенням, основними цілями стали захист від військових загроз і проведення операцій по боротьбі з транснаціональним тероризмом і міжнародною злочинністю. Як зазначає, А.Г. Орлова: КСОР також займеться ліквідацією наркозагрози, що виходить з Афганістану, боротьбою з ісламістами в Центральній Азії, а також візьме активну діяльністю в ліквідації наслідків природних і техногенних катастроф. Висока мобільність, що припускає швидке транспортування; здатність протидіяти, універсальність, тобто здатність протистояти військовим загрозам і банд; існування постійно діючого органу управління; законодавча база, що дозволяє негайно застосовувати КСОР за рішенням Ради колективної безпеки ОДКБ – саме цим чотирьом вимогам повинна відповідати КСОР [27].

Сьогодні до складу КСОР входять Російська 98-а гвардійська повітрянодесантна дивізія (Іваново), 31-а гвардійська десантно-штурмова Бригада (Ульяновськ); Казахстанська 37-я десантно-штурмова бригада повітрянодесантних військ (Талдикорган), батальйон морської піхоти (Актау); Білоруська бригада спеціального призначення і один батальйон сухопутних військ з Вірменії, Киргизстану і Таджикистану [35].

Однак, слід зазначити, що Білорусія відмовилася від участі в сесії в зв’язку з тим, що розгорілася «молочна війна» з Росією (загострення відносин через експорт молочних продуктів в Росію). Вони дотримувалися точки зору, що без припинення дій, які розхитують основи економічної безпеки учасників формування КСОР виявиться нелегітимним, хоча і було прийнято іншими країнами учасниками [2].

В цілому можна зробити висновок, що обговорювані 14 червня на саміті ОДКБ в Москві угоди не можуть вважатися дійсними через розбіжності усіх сторін. Це підтверджує той факт, що О. Лукашенко відсторонився від спостереження за завершальним етапом навчань сил оперативного реагування ОДКБ, які відбувалися 16 жовтня 2009 р. на полігоні Матибулак в Казахстані. На саміті в Москві документ був схвалений лише 5 країнами. Але, вже до 20 жовтня 2009 р. секретаріат ОДКБ отримав документи, підписані Білоруссю і тим самим домовленість про створення КСОР вступила в силу. У 2010 р. були розроблені методи з перетворення системи реагування на кризи в організації. Ця система збагачується політичним устроєм моніторингу та попередження потенційних конфліктів.

Був сконструйований алгоритм роботи органів ОДКБ і держав-учасниць по оперативному наданні матеріальної, технічної та гуманітарної допомоги, наданні інформації та політичному сприянні в разі настання конфліктних ситуацій в сфері, які є предметом Договору про колективну безпеку і оборону [28].

У разі збройного вторгнення і незаконних збройних об’єднань і банд угрупувань були сформовані зобов’язання по загальній військовій підтримці. Також передбачається можливість прийняття рішень в локальному форматі, що виявляють інтерес держав-членів. Для реалізації термінових консультацій і прийняття невідкладних рішень створена нормативно-правова база [15].

У червні 2010 р. через складну ситуацію в Киргизстані, від якої потерпають Киргизька і узбецька етнічні групи, Киргизстан фактично опинився в стані громадянської війни. Тоді був терміново скликаний Комітет Ради Безпеки. З проханням військової допомоги Киргизії до Президента Російської Федерації Д. Медведєва звернулася Президент Киргизстану Р. Отунбаєва. Потім, після звернення ОДКБ зі сприяння врегулюванню ситуації в країні-члені ОДКБ, Президент Білорусі О. Лукашенко висловився гостро приводу цієї організації. ОДКБ організувала допомогу Киргизстану, яка полягала в пошуку призвідників заворушень, координацію і співпрацю щодо запобігання діяльності терористичних угруповань, які діють з Афганістану, боротьбу з наркоторговцями, що діють на півдні Киргизстану, а також контроль над всіма джерелами інформації, які працюють на півдні країни [3].

Деякі експерти вважають, що ОДКБ діяла сумлінно, що не направила в Киргизстан сили КСОР, так як це ще більше посилило б міжетнічну конфронтацію в країні.

На принципово новий рівень відносин країни ОДКБ вийшли, прийнявши в грудні 2011 р на сесії Ради колективної безпеки в Москві «Протокол про розміщення об’єктів військової інфраструктури на територіях держав-членів ОДКБ». Даний протокол обумовлює створення об’єктів військової інфраструктури держав, які не входять до складу ОДКБ, на території будь-якого члена ОДКБ тільки при відсутності офіційних претензій інших держав-членів. Потрібний офіційний дозвіл всіх учасників ОДКБ [27]

У грудні 2014 р. на плановому саміті представників ОДКБ (О. Лукашенко, С. Саргсян, Е. Рахмон, Н. Назарбаєв, А. Атамбаєв, В. Путін) були сформовані основні завдання ОДКБ на майбутній період.

Ситуація на світовій арені змінюється дуже швидко, поглиблюються старі проблеми (тероризм, наркоторгівля, і т.д.), крім цього виникають нові (природні і техногенні катастрофи), видозмінюються старі механізми глобальної безпеки. Головними напрямками роботи ОДКБ сьогодні проголошені сприяння допомоги Таджикистану в захисті його кордонів, здійснення та імплементація ефективних механізмів інформаційно-аналітичної роботи в рамках організації. ОДКБ як і раніше вважає, що головним засобом вирішення конфліктів є дипломатичні заходи, але сучасні міжнародні відносини висловлюють необхідність модернізації військової складової ОДКБ, хоча не всі члени з цим згодні в повній мірі [13].

Представниками ОДКБ було підписано близько двох десятків документів, виділялися такі питання як: відновлення миру в Україні, мирне врегулювання нагірно-карабаської проблеми, рішення про Колективні авіаційні сили, про протидію злочинній діяльності в інформаційному середовищі, а найголовніше про нову антинаркотичну концепцію на 2015-2020 рр. В даний час в рамках ОДКБ створена і функціонує система колективної безпеки, яка відображає сукупність органів Організації, національних органів державного управління, сил і засобів держав-членів, що забезпечують захист колективних інтересів, суверенітету і територіальної цілісності на колективній основі. «Ключовим елементом системи колективної безпеки є сили і засоби, формування яких здійснюється як односторонньо, так і на двосторонній основі», – підкреслив генерал-полковник А. Сидоров [8].

Крім того, неймовірно боєздатними і мобільними підрозділами, військовими частинами і силами спеціального призначення учасників-країн ОДКБ є війська загальною чисельністю понад 17 тисяч осіб, а склад миротворчих сил стаовить близько 3600 осіб у складі колективних сил швидкого реагування.

У актуальних зведеннях на 2020 р., ОДКБ збирається провести в два рази більше військових навчань в Європі. Також в цьому році планується остаточно сформуватися поліцейський контингент ОДКБ для проведення операцій під контролем ООН.

Одним з головних аспектів діяльності є щорічна операція «Канал», яка покликана боротися з розповсюдженням наркотиків. У ній беруть участь 22 держави. Причому, географія дуже широка. У тому числі прибалти, американці, Європа, Іран, Афганістан. За 11 років, з незаконного обігу було вилучено понад 360 тон наркотиків. «Тільки в 2017 р. ми провели чотири етапи, вилучивши 20 з гаком тон наркотиків. У ній брали участь і поляки, і прибалти, і іранці. Були вилучені наркотики і на території Ірану, і на території Польщі», – зазначив В. Семериков [35]. Слід зазначити, що колишній генсек ОДКБ Микола Бордюжа повідомляв у 2015 р., що в спільних антинаркотичних операціях беруть участь і громадяни США.

Операція «Канал», що проводиться з 2003 р., спрямована проти незаконного обігу наркотиків. Антитерористична операція «Кордон» проводиться з 2004 р.. Для спостереження запрошені представники ООН, Інтерполу та окремих країн – Болівії, Китаю, Колумбії, Ірану, Пакистану, Польщі та США.

Операція «Нелегал» (Незаконна) спрямована на припинення нелегальної еміграції з країн, що не входять в ОДКБ, а операція «Проксі» спрямована на нейтралізацію екстремістських веб-сайтів і координацію діяльності у сфері ІКТ-безпеки. Тіснішої співпраці сприяють циклічні комплексні навчання «Рубіж», які проводяться регулярно з 2004 р. До їх складу входять Об’єднаний штаб ОДКБ, підрозділи Колективних сил оперативного реагування, представники міністерств внутрішніх справ, міністерств з надзвичайних ситуацій. , Розвідувальні та контррозвідувальні служби, військові і цивільні.

У зв’язку постійною зміною ситуації в світі і в регіоні були прийняті швидкі і середньострокові пріоритети у військово-політичній сфері, а також в питаннях протидії тероризму та іншим актуальним викликам.

Отже, виділяють наступні актуальні лінії діяльності Організації Договору про Колективну Безпеку:

– утворення локальних військових груп і механізмів управління ними, модернізація військової інфраструктури, регіональних угруповань військ і органів управління ними, розвиток військової інфраструктури, підготовка майстрів для військовий сил і постачання їх необхідним спорядженням і військовою технікою;

– боротьба з транснаціональним тероризмом, екстремізмом,

наркотрафіком, незаконне поводження зі зброєю, нелегальною міграцією, згуртованою міжнародною злочинністю і іншими викликами безпеки;

– управління та контроль підходів зовнішньої політики з глобальних і регіональних загроз безпеки;

– розвиток правової основи в області колективної безпеки, налагодження державного законодавства з проблем оборони і безпеки;

– підтримка єдиного протиборства актуальним викликами

національної, регіональної та глобальної безпеки, які взаємопов’язані і взаємозалежні один від одного, а й формують потрібні фактори для вдосконалення міжнародного тероризму[12];

Відповідно до Статуту ОДКБ основними цілями ОДКБ є зміцнення миру, міжнародної та регіональної безпеки і стабільності, захист на колективній основі незалежності, територіальної цілісності і суверенітету держав-членів, пріоритет в досягненні яких держави-члени віддають політичним засобам.

Значимість ОДКБ полягає в тому, що в даний час вона є єдиною організацією, в діяльність якої входять питання регіональної безпеки, і яка не має культурно-гуманітарного, економічного і т.д. напрямків. Тому ОДКБ реалізує свою роботу на універсальну боротьбу викликам і проблемам 21 століття[15].

Колективні сили оперативного реагування ОДКБ становлять 19,5 тисяч осіб, колективні сили швидкого розгортання для Центральноазіатського регіону – 4,5 тисячі осіб, Колективно-миротворчих сил 4 тис. осіб.

На сесії Ради колективної безпеки (СКБ) ОДКБ в Єревані 14 жовтня 2016 р. затверджено Стратегію колективної безпеки ОДКБ на період до 2025 р. Це програмний документ, який визначає ключові напрямки розвитку Організації на доступну для прогнозування перспективу. Визначено також додаткові заходи по боротьбі з терористичною загрозою. Прийнято рішення про формування Єдиного списку терористичних організацій. Створено Центр кризового реагування, робота якого буде пов’язана з Національним центром управління обороною Російської Федерації і створюються центрами в інших державах-членах [23].

Однак для внутрішнього контролю діяльності організації, як сказано в статті 9 Статуту ОДКБ в рамках Організації діє система постійних політичних обговорень, в процесі яких обговорюються оцінки ситуації в сфері відповідальності ОДКБ, ведеться розробка єдиних думок і пошук спільних підходів у сучасних викликів міжнародного порядку денного, узгоджуються єдині вимоги [9].

Також варто розглянути більш детально можливу участь ОДКБ у конфлікті у регіоні Нагірного Карабаху.

10 листопада 2020 р. президенту Росії Володимиру Путіну вдалося укласти угоду про повне припинення вогню і бойових дій в недавньому конфлікті між Вірменією і Азербайджаном. Дві колишні радянські республіки знаходяться в стані перманентного конфлікту з 1994 р., коли за посередництва Росії було встановлено припинення вогню, яке кілька разів порушувалося, останній раз в 2016 р. Нагірний Карабах офіційно є частиною Азербайджану, територіальна цілісність якого була підтверджена у Резолюції Ради Безпеки ООН, і тим рішучіше підтримана Генасамблеєю ООН в 2008 р, де є вимога повного виведення вірменських військ. Однак після припинення вогню в 1994 р. Нагірний Карабах функціонував як де-факто суверенна держава.

Відновлення бойових дій поставило Москву в скрутне становище. Зрештою, Росія є головною великою державою на пострадянському просторі, і вона відчуває відповідальність за те, що вона проголосила в 2008 р. цей простір «регіоном своїх привілейованих інтересів». Крім того, Вірменія є близьким союзником Москви і членом як військового альянсу, Організації колективного договору безпеки (ОДКБ), так і економічного блоку, Євразійського економічного союзу (ЄАЕС). У двох сторін тісні двосторонні зв’язки і альянс, який вимагає, щоб Москва прийшла на допомогу Вірменії, якщо така їй знадобиться. Ще в 1997 р. вони підписали договір про «дружбу, співробітництво і взаємодопомогу», який включає положення про військову допомогу. Вірменія офіційно звернулася до Росії за допомогою, і 31 жовтня міністерство закордонних справ Росії підтвердило готовність Москви виконати такі зобов’язання[24].

Однак з самого початку війни Росія була зацікавлена в мирному вирішенні проблеми, враховуючи, що у неї також хороші відносини з Азербайджаном. Це одна з небагатьох колишніх радянських республік, яка змогла вибратися на незалежний зовнішньополітичний шлях і залишитися в стороні від багатьох інтеграційних проектів під керівництвом Росії, але при цьому зберегла добрі стосунки з Москвою. В. Путін підкреслив це, вказавши, що в Росії проживає близько 2 мільйонів етнічних азербайджанців. Лідер Росії недавно заявив, що жодна держава не зацікавлена у врегулюванні конфлікту більше, ніж Росія, з огляду на її чутливість до жителів регіону.

Таким чином, приблизно після півтора місяців війни за території Нагірного Карабаху, В. Путін об’єднав дві протиборчі сторони в тристоронній угоді, в якій розглядається Росія як гарант миру. У цей момент війна почалася на користь Азербайджану, який повернув собі більшу частину території, втраченої в 1994 р. Відповідно до угоди, Росія направить 1960 військовослужбовців з 15-ї окремої мотострілкової бригади з 90 бронетранспортерами та 380 іншими військовослужбовцями. підрозділи, які, за даними Міноборони Росії, мали досвід підтримки і захисту гуманітарних операцій в Сирії. Їх початковий мандат буде розрахований на п’ять років, і сторони умовно домовилися продовжити його ще на п’ять років. Згідно з повідомленнями, миротворчі сили будуть розміщені вздовж лінії зіткнення в Нагірному Карабасі, хоча їх завдання ще не визначені.

На перший погляд мир здається ще однієї дипломатичною перемогою Росії і виразом сильної державної мудрості її президента. Деякі розцінили це як перемогу Москви, яка врятувала змучених вірмен в Нагірному Карабасі від повної поразки, зберегла добрі стосунки з Азербайджаном і нібито позиціонувала себе як головних гравців у майбутньому конфлікті. Більш того, Росія може розмістити свої збройні сили в Нагірному Карабасі, де вона раніше була відсутня, і тим самим розширити свій вплив в регіоні. Росія також зберегла обличчя після того, як раніше 10 жовтня була порушена припинення вогню і не втрутилася Мінська група ОБСЄ, яка, схоже, потребує реформи.

Чи не очікувалося, що ОДКБ буде діяти на захист Вірменії під час недавнього конфлікту, враховуючи, що її стаття про колективну оборону застосовується в разі агресії на території одного з членів. Путін підкреслив, що бойові дії велися переважно на території де-факто Азербайджану. Однак організація була на подив бездіяльною. Його генеральний секретар запевнив Вірменію в підтримці ОДКБ, якщо її територія опиниться під загрозою, але пізніше відкинув ідею про те, що миротворці ОДКБ повинні втрутитися. Після того, як угода була досягнута пізно ввечері в понеділок, ОДКБ офіційно підтримала його, а також розміщення російських миротворців[21].

Однак ця криза неминуче сприймається Росією як упущена можливість зробити цю організацію більш помітною. Росія витратила останні два десятиліття на створення регіональних інститутів не тільки як органів, створених за зразком західних організацій, таких як НАТО і ЄС, а й як засіб досягнення регіонального переваги. Москва давно підкреслювала значення багатосторонності і глобальних і регіональних форумів. В основних зовнішньополітичних документах ОДКБ описується як «один з ключових елементів нинішньої системи безпеки на пострадянському просторі», який Росія прагне перетворити «у велику багатофункціональну міжнародну організацію, здатну долати виклики і загрози, з якими стикається сучасний світ. на тлі зростаючого тиску з боку різних глобальних і регіональних чинників у зоні відповідальності ОДКБ і в прилеглих регіонах». У Москві підкреслюють необхідність забезпечення «здатності держав-членів ОДКБ до оперативних і ефективним спільних дій».

Як показують події в Нагірному Карабасі, ОДКБ – це більше формальність, ніж реальність. Лояльність країн ОДКБ до позиції Москви побудована на знижки на газ і дешевому озброєнні. Це все неефективно на прикладі Вірменії.

Аналітичний відділ ІА “Правдиві новини”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

  1. Бартош А. А. О потенциале миротворчества НАТО, ЕС и ОДКБ / А.А. Бартош // Вестн. Акад. воен. наук. – 2006. – № 3. – С. 74–79.
  2. Бартош С. Постбиполярная ретроспектива мирового порядка [Електронний ресурс] / С. Бартош // Международные процессы: сетевой журнал. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: http://www.intertrends.ru/twenty-three/009.htm. Башаратьян М.К., Военно-полотическая безопасность Центральной Азии и роль ОДКБ в ее обеспечении // Мировая экономика и международные отношения. 2012. № 12. C. 15-23
  3. Богатуров А. Системная история международных отношений [Електронний ресурс] / А. Богатуров // НОФМО. – 2007. – Режим доступу до ресурсу: https://www.twirpx.com/file/560592/.
  4. Бордюжа Н.Н. ОДКБ: от военно-политического союза к многофункциональной организации региональной безопасности / Н.Н. Бордюжа // Евраз. интеграция: экономика, право, политика. – 2008. – № 3. – С. 24–27.
  5. Бордюжа Н.Н. ОДКБ – эффективный инструмент противодействия современным вызовам и угрозам / Н.Н. Бордюжа // Междунар. жизнь. – 2007. – № 1/2. – С. 43–49.
  6. Бордюжа Н.Н. Организация Договора о коллективной безопасности: ее место и роль в современной архитектуре международных отношений, задачи на перспективу / Н. Н. Бордюжа // Проблемы упр. – 2006. – № 4. – С. 26–29.
  7. Бордюжа, Н. Н. Роль ОДКБ в обеспечении международной безопасности / Н.Н. Бордюжа // Мир перемен. – 2010. – Т. 1, № 1. – С. 167–183.
  8. Вардомский Л. Экономический рост и региональная интеграция на постсоветском пространстве [Електронний ресурс] / Л. Вардомский // Журнал Новой экономической ассоциации. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://inecon.org/docs/Vardomsky_Pylin_book_IE_2015.pdf.
  9. В ОДКБ создана Аналитическая Ассоциация информационно-аналитических структур [Електронний ресуср] // ОДКБ. – 2021. – – Режим доступу до ресурсу:http://www.odkb-csto.org/news/detail.php?ELEMENT_ID=1710
  10. В МГУПИ прошел обучающий семинар Университетской лиги ОДКБ [Електронний ресурс] // НЦПТИ. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: http://нцпти.рф/aricles/251/.
  11. Гусев Р. Борьба с терроризмом и экстремизмом в странах Центральной Азии и Афганистане. Роль ОДКБ [Електронний ресурс] / Р. Гусев // Россия и новые государства Евразии.. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://www.imemo.ru/publications/periodical/RNSE/archive/2018/1/security-problems/struggle-against-terrorism-and-extremism-in-the-countries-of-central-asia-and-afghanistan-the-role-of-the-csto.
  12. Договор о коллективной безопасности от 15 мая 1992 г. [Електронний ресурс] // ОДКБ. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: http://www.odkb-csto.org/ documentsdetail.php?ELEMENT_ID=126
  13. Здоровега М. Позиція ОДКБ щодо врегулювання конфліктів на. пострадянському просторі [Електронний ресурс] / М. Здоровега, О. Цебенко // International relations, part Political sciences. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: http://journals.iir.kiev.ua/index.php/pol_n/article/view/2578.
  14. Караваев В. Что делать с ОДКБ: есть ли перспектива расширения программ организации? [Електронний ресурс] / В. Караваев // Политком. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://politcom.ru/22186.html.
  15. Концепция внешней политики Российской Федерации (утверждена Президентом Российской Федерации В.В.Путиным 30 ноября 2016 г.) [Електронний ресурс] // Министерство иностранных дел Российской Федерации. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.mid.ru/foreign_policy/news/-/asset_publisher/cKNonkJE02Bw/content/id/2542248.
  16. Клевакина Е. Организация Договора о коллективной безопасности в контексте национальных интересов стран-участниц [Електронний ресурс] / Е. Клевакина // Вестник международных организаций. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: https://cyberleninka.ru/article/n/organizatsiya-dogovora-o-kollektivnoy-bezopasnosti-v-kontekste-natsionalnyh-interesov-stran-uchastnits.
  17. Лукин А. Постбиполярный мир: мирное сосуществование или хаос? [Електронний ресурс] / А. Лукин // Мировая экономика и международные отношения. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://www.imemo.ru/publications/periodical/meimo/archive/2016/1-t-60/the-world-at-the-beginning-of-millennium/post-bipolar-world-peaceful-coexistence-or-chaos.
  18. Малиновский О. Проблемы развития одкб и повышения ее роли в обеспечении коллективной безопасности в Евразии [Електронний ресурс] / О. Малиновский, И. Пащенко // Историческая и социально-образовательная мысль. – 2011. – Режим доступу до ресурсу: https://cyberleninka.ru/article/n/problemy-razvitiya-odkb-i-povysheniya-ee-roli-v-obespechenii-kollektivnoy-bezopasnosti-v-evrazii.
  19. Обучающий курс Университетской Лиги ОДКБ [Електронний ресурс] // НЦПТИ. – 2018.– Режим доступу до ресурсу: http://fir.bsu.by/index.php/ru/news/news2014/4655-news-2014-11-20-03.html
  20. ОДКБ: история и перспективы [Електронний ресурс] // Международный Институт Новейших Государств. – 2016. – Режим доступу до ресурсу:http://mirperemen.net/2016/11/odkb-istoriya-i-perspektivy/.
  21. ОДКБ и безопасность Евразии [Електронний ресурс] // ОДКБ. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: http://www.km.ru/spetsproekty/2015/05/18/voenno-politicheskii-blok-nato/758887-odkb-ibezopasnost-evrazii.
  22. Орлов А. Военно-политическое строительство на постсоветском пространстве [Електронний ресурс] / А. Орлов // Пограничник Содружества. – 2009. – Режим доступу до ресурсу до ресурсу: http://www.pircenter.org/media/content/files/9/13464247900.pdf.
  23. Офіційний сайт «Университетская лига ОДКБ»[Електронний ресурс] // Университетская лига ОДКБ. – 2021. – Режимдоступу: http://liga.usue.ru/
  24. Официалний Сайт ОДКБ [Електронний ресурс] // ОДКБ. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: http://www.odkb-csto.org/information/.
  25. Проблемы коллективной самообороны в рамках ОДКБ обсуждают эксперты в Ереване [Електронний ресурс] // Еркрамас. – 2018.– Режим доступу до ресурсу: http://www.yerkramas.org/article/74562/problemy-kollektivnoj-samooborony-v-ramkax-odkb-obsuzhdayut-eksperty-verevane
  26. Сахинов Є. Только ОДКБ может обеспечить безопасность в Евразии [Електронний ресурс] / Є. Сахинов // Ноев Ковчег. – 2012. – Режим доступу до ресурсу: http:// noev-kovcheg.ru/mag/2013-19/4128.html#ixzz4T8NkY2hn.
  27. Стратегия коллективной безопасности Организации Договора о коллективной безопасности на период до 2025 года [Електронний ресурс]. // ОДКБ. – 2021. – Режим доступу до ресурсу: http://odkb-csto.org/documents/detail.php?ELEMENT_ID=8382.
  28. Соглашение о статусе формирований сил и средств системы коллективной безопасности Организации Договора о коллективной безопасности от 10 декабря 2010 г. [Електронний ресурс] // ОДКБ. – 2010. – Режим доступу до ресурсу: http://www.odkb-csto.org/documents/detail.php? ELEMENT_ ID.
  29. Тихоновский П. Н. Противостоять вызовам и угрозам: ОДКБ как основной инструмент коллективной безопасности на постсоветском пространстве / П.Н. Тихоновский // Беларус. думка – 2011. – № 4. – С. 4–9.
  30. Устав организации договора о колективной безопасности от 7 октября 2002 г., [Електронний ресурс] // ОДКБ. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://www.odkb-csto.org/documents/detail.php?ELEMENT_ID=124.
  31. Файзуллаев Д.А. ОДКБ: формирование системы коллективной безопасности / Д.А. Файзуллаев // Азия и Африка сегодня. – 2009. – № 7. – C. 20–25.
  32. Фененко А. Современная история международных отношений: 1991 – 2015. [Електронний ресурс] / А. Фененко // Аспект Пресс Москва. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://istina.msu.ru/publications/book/11512731/.
  33. Чернов В. Организация договора о коллективной безопасности как институт межгосударственной военно-политической интеграции на постсоветском пространстве [Електронний ресурс] / Владимир Чернов // РАН. – 2010. – Режим доступу до ресурсу: https://www.dissercat.com/content/organizatsiya-dogovora-o-kollektivnoi-bezopasnosti-kak-institut-mezhgosudarstvennoi-voenno-p.
  34. Boulegue M. Five Things to Know About the Zapad-2017 Military Exercise [Електронний ресурс] / M. Boulegue // Chatham House. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.chathamhouse.org/expert/comment/five-things-knowabout- zapad-2017-military-exercise.
  35. Blufor O. A Comparative Analysis of NATO and the CSTO [Електронний ресурс] / Blufor // IJOIS Spring. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://ugresearchjournals.illinois.edu/index.php/IJOIS/article/view/549.
  36. Czaputowicz J. Teorie stosunków międzynarodowych Krytyka i systematyzacja [Електронний ресурс] / J. Czaputowicz // Wydawnictwo Naukowe PWN. – 2008. – Режим доступу до ресурсу: https://woblink.com/ksiazka/teorie-stosunkow-miedzynarodowych-krytyka-i-systematyzacja-jacek-czaputowicz-101571.
  37. Douhan A. Collective Security Treaty Organization and Contingency Planning after 2014 [Електронний ресурс] / A. Douhan, A. Rusakovich // International relations. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://www.dcaf.ch/sites/default/ files/publications/documents/CSTO _ContingencyPlanningAfter2014_eng.pdf.
  38. Gerrits A. Russian Patronage over Abkhazia and South Ossetia: implications for conflict resolution [Електронний ресурс] / Gerrits // East European Politics. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/21599165.2016.1166104.
  39. Haas M. Relations of Central Asia with the Shanghai Cooperation Organization and the Collective Security Treaty Organization [Електронний ресурс] / M. Haas // The Journal of Slavic Military Studies. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/1351 8046.2017.1271642.
  40. Kaszuba M. W uścisku Moskwy. Obszar poradziecki [Електронний ресурс] / M. Kaszuba // Rytm. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://historia.org.pl/2017/12/13/premiera-w-uscisku-moskwy-obszar-poradziecki-m-kaszuba/.
  41. Kaszuba M. The Collective Security Treaty Organization (CSTO) in the foreign policy of the Russian Federation [Електронний ресурс] / М. Kaszuba // The Copernicus Journal of Political Studies. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: http://cejsh.icm.edu.pl/cejsh/element/bwmeta1.element.ojs-doi-10_12775_CJPS_2019_008.
  42. Legucka A. Wykorzystywanie quasi-państw w polityce zagranicznej Federacji Rosyjskiej [Електронний ресурс] / А. Legucka // Rocznik Nauk Społecznych. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: www.researchgate.net/publication/312312088_Wykorzystanie_quasi-panstw_w_ polityce_zagranicznej_Federacji_Rosyjskiej.
  43. Mrvaljevic S. Collective Security Treaty Organization: Russia’s answer to NATO? [Електронний ресурс] / Stefan Mrvaljevic // IAPSS. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://www.iapss.org/2015/02/04/collective-security-treaty-organization-russias-answer-to-nato/.
  44. Nichol J. Russia-Georgia Conflict in August 2008: Context and Implications for U.S. Interests. [Електронний ресурс] / Jim Nichol // Congressional Research Service. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: https://fas.org/sgp/crs/row/RL34618.pdf.
  45. Sutyagin I. Russian Forces in Ukraine [Електронний ресурс] / Igor Sutyagin // Royal United Services Institute. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://rusi.org/sites/default/files/201503_bp_russian_forces_in_ukraine.pdf.
  46. Zerkalov G. The Nuclear Powered Icebreakers [Електронний ресурс] / G. Zerkalov // Stanford University. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://large.stanford.edu/courses/2016/ph241/zerkalov2/.
  47. Weitz R. CSTO and SCO [Електронний ресурс] / R. Weitz // Research Collection. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: https://www.research collection.ethz.ch/bitstream/handle/20.500.11850/86797/1/eth-8857-01.pdf.
  48. Weitz R. The Collective Security Treaty Organization: Past Struggles and Future Prospects [Електронний ресурс] / R. Weitz // Russian Analytical Digest. – 2014. – Режим доступу до ресурсу до ресурсу: http://www.css.ethz. ch/content/dam/ethz/special-interest/gess/cis/center-for-securities-studies/pdfs/ RAD -152-2-4.pdf.

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікований.